Борис Колесніков: «Все вирішиться в плей-офф, а це дуже непередбачувана річ»


Опубликованно 15.01.2018 00:15

Борис Колесніков: «Все вирішиться в плей-офф, а це дуже непередбачувана річ»

Борис Колесніков

Президент ХК «Донбас» Борис Колесніковподілився своїми враженнями від першої половини регулярного чемпіонату Української хокейної ліги, розповів про проблеми дитячого хокею, а також оцінив перспективи розвитку УХЛ.

- За підсумками першої половини регулярного чемпіонату можна сказати, що чемпіонат відбувся?

- Чемпіонат, безумовно, відбувся. І те, що немає рахунків з 20:0 – це вже показник. Що стосується формату, то всі прекрасно пам'ятають, що ще в квітні в Україні залишилося всього три клуби – «Донбас -», «Кременчук» та «Білий Барс».

Це вимушена ситуація, а не якась там економія або інші міркування. Молоді дали шанс зіграти успішно, але не так, як говорить у своєму інтерв'ю Павло Падакін, що тут грошей і не хочуть платити. Паша, звичайно, – талановитий хокеїст, дай бог йому удачі, але він неправий. Немає клубів, на жаль. Немає тих п'яти-шести сильних клубів, без яких чемпіонату дуже важко.

- Що було б, якби клуби УХЛ, в тому числі і ваш, не погодилися б на таке омолодження перед стартом сезону?

- Ми б грали удвох з «Кременчуком», так як «Білий Барс» і так був молодіжним клубом. Грали б, як «Динамо» Берлін " і «Динамо» Вайсвассер в чемпіонаті НДР – за 40 матчів один з одним...

У мене досі є надія, що відродиться київський «Сокіл», безумовно, слово за великими містами: Дніпром, Одесою, Запоріжжям.

Хокей – більш дорогий командний вид спорту, особливо для дітей. Бюджети хокейних клубів все одно менше, ніж у футбольних. Я маю на увазі, звичайно, український хокей. Тому, великі міста мають сказати своє слово.

Борис Колесніков і Костянтин Єфименко на матчі УХЛ/Фото: прес-служба ХК Білий Барс

- Складно збирати такі молодіжні команди, і наскільки зараз український хокей залежить від дитячих шкіл?

- Ви знаєте, це хороша залежність – хотілося б залежати від дитячих шкіл. На жаль, це не завжди так, хоча за останні 7-8 років єдина заслуга ФХУ будівництво основних фондів для хокею. Ці однотипні катки по всій країні дали величезний імпульс розвитку дитячо-юнацького хокею, інакше він вже давно був би мертвий.

Так, на жаль, ці арени не призначені для великого хокею, але як казав Леонід Макарович Кравчук: «Що маємо, те маємо».

Дитячий хокей? Тут як раз Федерація недопрацювала і недопрацьовує. Немає можливості захистити вихованців клубів. Коли школа приватна, то тут ясна річ, що дитина навчається за гроші батьків, і як чинити їм далі – проблема батьків і самого вихованця. А ось клубний хокей – він нічим не захищений. Навіть за європейськими мірками, я вже не кажу про північноамериканські.

Тут Федерації ще потрібно доопрацювати закон про компенсації – те, що прийнято в Європі і в хокейній Росії, наприклад. Це все для того, щоб ми не втрачали своїх гравців. Це не гарантія, але хоча б якась перешкода.

Адже є різні клуби. Наприклад, пітерський СКА платить завжди за всіх, вони нікого і ніколи не забирають без узгодження, а ЦСКА – не платить ніколи. Це, так би мовити, радянська традиція така.

Хоча для обох клубів суми компенсацій – це взагалі не гроші. Тому повторю, що хотілося б, щоб ФХУ подбала про захист українських гравців.

- Зараз у вашого клубу вражаюча серія – 20 матчів і 20 перемог...

- Хлопцям хотілося б побити наш же рекорд сезону 2010/11, коли «Донбас» виграв 27 матчів поспіль. Тоді ми програли лише перший поєдинок харків'ян, а все решта 27 – виграли. Але це не показник, все одно все вирішиться в плей-офф, а це дуже непередбачувана річ.

- Нещодавно ви побували на грі «Білий Барс» - «Донбас».

- Отримав масу вражень, особливо при рахунку 4:2. Ось, що значить великий хокей, здавалося б, 4:0 – гра зроблена, але дві шайби і все. Було б у «барсів» трохи більше часу, то ще невідомо, чим би все закінчилося.

- Як ви думаєте, турнірна таблиця вже устаканиться в такому вигляді, або за другу половину чемпіонату щось може змінитися?

- Думаю, що в суперечці між «Кременчуком» і «Білим Барсом» ще не варто навіть «кома», не кажучи вже про «точку». На жаль, «Динамо» там відстає більш серйозно, там вже навряд чи щось зміниться. Але в цьому році було прийнято рішення, що в плей-офф потраплять всі команди, тому ми не виключаємо сюрпризи.

- Яка ваша думка, як одного з власників клубів, яке майбутнє у Ліги?

- Я не можу щось конкретне сказати, адже це спільне рішення, але є два моменти, які насторожують мене. Перше: ті хокеїсти, які не потрапили до складу, практично не знайшли собі роботу крім чемпіонату Румунії. Друге: за зарплату КХЛ та ВХЛ сюди ніхто не хоче їхати. Всі ж дивляться телевізор, а вся ця пропаганда просто так не проходить.

Негатив виходить з того, що в країні йде війна. Йде вона за 60 кілометрів від Дружківки, де грає «Донбас». Як мінімум вже цей момент не додає оптимізму. Ми запрошуємо молодих гравців КХЛ, ВХЛ, а їх батьки дуже сильно впливають.

Також гравці бояться після українського чемпіонату втратити репутацію. Хоча ті ж Шахворостов і Никифоров, які зараз грають у ВХЛ, показують, що, якщо ти хороший гравець, то тебе і після чемпіонату України візьмуть скрізь. А якщо ти такий «авторитет», то тебе нікуди не візьмуть, як багатьох наших гравців у віці.

- Ви, як найбільший хокейний оптиміст в Україні, скажіть, коли цей молодіжний вектор спрацює?

- Він обов'язково спрацює, адже всі хлопці отримали великий шанс пограти в професійний хокей. Виростуть «барсики», ви ж бачите, скільки у них «масочников», потім «Галицькі Леви», погравши рік у такій школі хокею, їм це піде на користь. Дуже вірю в хлопців із «Вовків», так, їм дуже важко, вони не звикли до таких навантажень, ні до швидкостей, але команда грає і не всі матчі віддає супернику легко. Згадати хоча б гру з «Кременчуком» – фантастичний результат, я взагалі такого не пам'ятаю, щоб за період хтось відіграв п'ять шайб.

Добре, що ніхто не відбуває номер. А адже бувало, що вийдуть, 20 шайб закинуть і катаються третій період, як у фігурному катанні. Ще раз повторю, що перед сезоном це було спільне рішення, а не тому що хтось щось заощадив. Є молоді гравці, які – дорожче ветеранів.

В українського хокею є два шляхи. Перший, екстенсивний – той, яким ми йдемо зараз: молоді клуби, крок за кроком. Так, вихованцям 1993 року в наступному сезоні вже більше 25 років. Але вже пора б відбутися в хокеї, не в 35 же це робити. У нас же не всі Ягры. Але Ягр і в 20 грав так, що дай бог кожному.

Другий шлях – інтенсивний. Коли 4 українські клуби звернуться до нашим білоруським друзям, щоб зіграти спільний чемпіонат. Але в такому варіанті, щоб українська сторона виглядала гідно, потрібно щоб зарплатний бюджет кожного клубу було не менше мільйона. Тоді це буде великий хокей.

4 клуби – це мінімум, щоб ми сприймалися, як національний чемпіонат. Щоб IIHF не розглядала нас, як кандидатів на виліт з усіх можливих дивізіонів.

Тобто, поки ми працюємо по першому шляху, але якщо б був такий спільний чемпіонат, то можна говорити, що досить сильні турніри можна було б провести в Україні і для U-18 і U-20, так сказати, під основним чемпіонатом.

Читайте також:



Категория: Обо всем